20 листопада головою Черкаської обласної державної адміністрації призначили Олександра Вельбівця, який до цього три роки очолював Черкаську обласну раду. Попри те, що Олександр Іванович є уродженцем Черкащини, займав в області відповідальні посади, широкій громадськості він мало знайомий. Розповісти про себе він погодився в ексклюзивному інтерв’ю для нашого видання.
– Як відбувалося Ваше призначення, і коли Ви дізналися про прийдешні зміни?
– Для мене це сталося так само несподівано, як і для більшості черкащан – мало хто взагалі очікував зміну керівництва області саме в цей період.
Правда, були певні знаки. Все почалося 12 вересня, коли я перебував у службовому відрядженні в смт. Затоці – на щорічному форумі Асоціації обласних та районних рад, віце-президентом якої я є. Саме тоді мені подзвонили з Адміністрації Президента – і запросили для проведення консультацій та співбесіди. З якого приводу – мені не повідомили.
13 вересня я поспілкувався з відповідними посадовими особами в АП, а вже наступного дня у мене відбулася співбесіда з Президентом. Була досить тривала розмова, під час якої ми обговорили питання соціально-економічного розвитку, проблеми нашої області тощо. І хоча ніяких конкретних пропозицій тоді ще не прозвучало, але все вказувало на те, що мене розглядали як можливого кандидата на посаду голови ОДА.
Далі все відбувалося спокійно, в штатному режимі, а закінчилося тим, що 20 листопада в Черкаси приїхав Президент, і відбулося моє призначення на посаду. Так проходив цей процес, я ніяким чином не впливав на його хід.
– Ви коли-небудь думали, що станете головою ОДА?
– Ніколи. Ще в далеких 1998-2002 роках, коли я працював начальником відділу, були такі потайні плани: коли-небудь стати заступником, можливо навіть головою районної держадміністрації. А взагалі, скажу чесно – я ніколи не орієнтувався на посади, це не самоціль. Просто сфера управління мені цікава, і саме тут вбачаю можливості для особистої самореалізації. Тому головне – що я на цій посаді зробив корисного, як зміг вирішити поставлені переді мною проблеми і завдання.
До речі, зараз дехто каже, що моє призначення пов’язано з великими ризиками – 31 березня відбудуться президентські вибори і все може змінитися… Насправді, я від цього абсолютно абстрагуюся. Якщо про це думати – не буде ні бажання, ні натхнення, ні сили займатись своєю справою. Мені потрібно вирішувати нагальні питання, які стоять перед областю – якісно і швидко.
– Які перші доручення від голови держави Ви отримали?
– Петро Олексійович дав ці доручення мені публічно, під час призначення – в присутності управлінського і громадського активу області. Питання №1, на той час – це врегулювання ситуації по забезпеченню теплом жителів міста Сміла. Відповідно і рішення всіх проблем, які були з цим пов’язані: зняття соціальної напруженості, розблокування доріг тощо. Ну і, звичайно, подолання управлінської кризи, яка виникла в Смілянській міськраді. Там цілий клубок проблем, накопичених роками.
Були й інші вказівки, але вони носять більш загальний, довгостроковий характер, і не прив’язані до певного міста, району чи об’єкту.
– А які проблеми області особисто Ви вважаєте найбільш гострими, і які з них будете вирішувати в першу чергу?
– Найбільш гостра проблема всім відома – стан наших доріг. Головна складність в тому, що рішення цієї проблеми потребує величезних фінансових ресурсів, тому це питання не одного-двох, навіть не п’яти років. Сьогодні з боку держави робляться реальні кроки в цьому напрямку – передбачається фінансування з держбюджету, створений Державний дорожній фонд, який делегує відповідні фінансові ресурси на місця тощо. І хоча всі ми розуміємо, що розрив між потребами і можливостями величезний, і коштів явно недостатньо, але з чогось треба починати.
Зі свого боку, ми зараз розробляємо программу соціально-економічного розвитку області, яку хочемо презентувати депутатам перед прийняттям обласного бюджету. І однією зі складових цієї програми буде саме Стратегія розвитку доріг Черкаської області.
Я хочу, щоб завдання по ремонту доріг формулювалися максимально чітко, а розподіл ресурсів Дорожнього фонду відбувався відкрито і прозоро. Щоб люди бачили і розуміли: навіть в умовах мізерного фінансового ресурсу влада реалізує чітку зрозумілу стратегію, схвалену на всіх рівнях.
Звичайно, є безліч інших проблем, які також чекають на вирішення. Наприклад, будівництво сільських амбулаторій – як ви знаєте, це ініціатива Президента, маючи на меті поліпшити якість медичного обслуговування в сільській місцевості.
Можна назвати також будівництво в Черкасах Центру екстреної медичної допомоги, ремонт обласного драмтеатру, Черкаський аеропорт, школа вищої спортивної майстерності, допомога сільським кооперативам, створення нових робочих місць в сільській місцевості та багато іншого.
– У народі кажуть “нова мітла по-новому мете”. Ви плануєте якісь масштабні кадрові перестановки, скорочення?
– Законодавство передбачає, що заступники голови ОДА в день призначення нового голови пишуть заяви про припинення своїх повноважень. Буду відвертим – трьом заступникам я підписав такі заяви, а один поки що залишається працювати. Сподіваюся знайти досвідчених людей, з якими у нас буде спільне бачення проблем і шляхів їх вирішення.
Стосовно великих кадрових перестановок на рівні районів або структурних підрозділів – то їх не буде. Сьогодні не так легко знайти грамотного, гідного керівника. Чиновників в Україні не люблять, але чиновниками ставати теж не поспішають. Тому що дуже велика відповідальність, а обмежень куди більше,ніж прав.
Не буде і масових скорочень. Але, раптом побачу, що хтось не завантажений належним чином, або імітує бурхливу діяльність – то відповідні висновки будуть швидкими і рішучими.
– Ваш попередник, м’яко кажучи, не дуже багато часу приділяв спілкуванню з журналістами. Як Ви збираєтеся будувати відносини з представниками ЗМІ?
– Скажу без перебільшення: це питання для мене – одне з головних. Мені необхідно пряме спілкування з представниками ЗМІ – щоб своєчасно доносити до людей потрібну інформацію. Я налаштований тісно співпрацювати з журналістами. Це я гарантую.
– Як Ви вважаєте, введення воєнного стану в деяких областях України буде мати якісь негативні наслідки для Черкаської області?
– Головна мета воєнного стану – це продемонструвати Росії, що ми здатні чітко і адекватно відповідати на всі випади з її боку – будь це провокація, або навіть акт прямої агресії, який стався в Керченській протоці.
І хоча в Черкаській області воєнний стан не оголошено, та ми готові швидко і оперативно реагувати в разі необхідності. Всі заходи для цього прийняті, пройшли відповідні наради, переглянуті плани взаємодії та реагування в разі таких сигналів тощо.
Область працює в штатному режимі – думаю, що на економіці Черкащини це ніяк не відіб’ється. Так, сьогодні можна почути різні негативні прогнози – але, як бачите, насправді нічого подібного не відбувається – все йде своїм шляхом, в звичному режимі. Тим більше, що це введення всього на місяць.
– Із Вашої офіційної біографії відомо, що в період з 2006 по 2010 рік Ви займали посаду голови Лисянської селищної ради, а в 2014 році очолили Лисянську РДА. Чим Ви займалися ці чотири роки?
– Напевно, це був найважчий період у моєму житті – я перебував під пильним оком правоохоронних органів. У той час до влади прийшла Партія Регіонів, а я – представник помаранчевого табору, брав активну участь в революції 2004 року. Тож цілком закономірно, що у мене виникли розбіжності з чинною владою. Якщо конкретно, це було пов’язано з вимогою дати потрібний для влади результат по виборах. Я не піддався, і за тиждень пішла реакція – відбулася провокація дачі хабара. Було порушено кримінальну справу, як результат – три роки судових тяжб. Ніхто не хотів вдумливо розглянути матеріали справи, обставини, при яких це відбувалося, це був довгий і дуже виснажливий процес. Найстрашніше, це прискорило смерть мого батька, який сприйняв мої проблеми дуже близько до серця. Важко було і морально, і фінансово, жили, по суті, за рахунок дружини, хоча я теж намагався внести якийсь внесок в сімейний бюджет – підробляв фізичною працею. У підсумку справедливість все-таки перемогла. Зараз я розцінюю це, як важкий життєвий досвід, хоча тоді був на межі емоційного зриву від відчаю, бо розумів, що мені протистоїть величезна, нещадна і потужна машина, з якою боротися практично неможливо. Але все-таки вистачило сил і духу дійти до кінця.
На жаль, цю ситуацію (точніше – провокацію) мої опоненти намагалися використовувати і пізніше – вход і виборів в обласну раду. Але це вже був інший час і тому в них нічого не вийшло.
– Чи є у Вас вільний час, і як Ви його проводите?
– У мене практично немає вільного часу. Особливо зараз. Я встаю рано, лягаю дуже пізно – досить сказати, що до 23-ї я на роботі – до останнього відвідувача. Три заступника вже не працюють, нових – ще немає, а зараз потрібно вирішувати дуже багато питань, в цілому такий ритм дуже стомлює. Важко фізично й емоційно. Проте ранком одну годину я виділяю для занять фізкультурою: пробігаю на тренажері по 5,5 км, виконую вправи з гантелями та на брусах. Виняток роблю тільки в неділю – ходжу до церкви.
– Виходить, що практично весь свій час Ви віддаєте роботі. Як це сприймають в родині?
– Вони вже давно звикли і ставляться з повним розумінням. Більш того скажу: з якими б труднощами і проблемами мені не доводилося стикатися у своїй діяльності – мене завжди підтримувала моя сім’я. На жаль, уже немає батька – це найбільший авторитет у моєму житті, дуже не вистачає його мудрих батьківських порад. Нечасто й виходить відвідати маму, аби допомогти по господарству – вона живе в Лисянці, а ще доглядає за своєю мамою (днями бабусі виповниться 90 років). Дочка працює в Києві, але постійно телефонує, цікавиться, переживає за мене.
– Ви – багата людина?
– Дивлячись з якого боку. Я народився і виріс у простій і скромній сім’ї: мама – бухгалтер, тато – водій. Особисто я дотримуюся принципу “Багатий не той, у кого багато грошей, а той, кому їх вистачає”, предмети розкоші, дорогі авто, квартири і земельні ділянки для мене не є життєвим пріоритетом. Взагалі то, на відміну від своїх попередників, я – чистий управлінець: у мене немає ніякого бізнесу і не було. Мені це просто не цікаво. Але з іншого боку, це дає мені величезну перевагу: не потрібно відстоювати свої фінансові інтереси, боротися з конкурентами, використовуючи своє службове становище.
Все, що у мене є – задекларовано, я живу за рівнем своїх доходів. У мене навіть немає власного автомобіля – я цим не пишаюся, але і не соромлюся. Є, правда, старенький, але в ідеальному стані, “Москвич” – та це, скоріше, пам’ять про батька. Він його важкою працею заробив.
Багаті люди цього не зрозуміють – тим більше, якщо це багатство прийшло не зовсім чесним шляхом. Їх право робити якісь уїдливі коментарі з цього приводу, але я всім рекомендую – не коментуйте моє життя, а своє проживіть так, щоб до вас не виникало ніяких питань. А я своє як-небудь сам проживу.
– Де і з ким Ви будете зустрічати Новий рік?
– Як свято я Новий рік не дуже сприймаю. Тим більше, що це – період різдвяного посту. За традицією, в сімейному колі – подивилися вітання Президента, сіли за святковий стіл. Для мене на столі – тільки пісна їжа. Привітали один одного, можливо – презентували якісь невеликі подарунки, і лягаю спати – майже як у звичайний вечір. А ось Різдво для мене – це дійсно велике свято. До речі, останні років десять і Новий рік, і Різдво я відзначаю виключно в сімейному колі, вдома, в спокійній атмосфері.